Світлана Дорошенко

Від зернини до хлібини

Щоб потрапив хліб на стіл,
Слід зробити безліч діл. 
Від зернини до хлібини — 
Труд не однії людини:


Тракториста-сіяча,
Комбайнера-збирача,
І мірошника міцного,
Потім пекаря швидкого.


Хліб у кошик покупця  
Вкинуть руки продавця.
Згодом матінка чи тато
Принесуть його до хати,


І, нарешті, на столі
Апетитно дітворі
Засміється жовтолиций
Свіжий виріб із пшениці.

Хто така мама?

Мама — це та, що життям наділила,
Вчила із малечку, дбала, ростила,
Що прокидалася ще на світанку,
Щоб зготувати гарячі сніданки,


Що перед сном проспіва колискову,
Ковдру й подушку поправить пухову.
В разі недуги піклується ніжно,
І не засне, не відійде від ліжка,


Котра в молитві щоденно у Бога
Просить дитині своїй допомоги.
Наче лелека, крилом гордовитим
Прагне від лиха пташа захистити.


Мама готова завжди розділити
Горя хвилини і радості миті.
Словом, це та, що заради дитяти,
Ладна себе до краплини віддати!

Соняшник

На потіху дітворі
Соняшник росте в дворі,
Зазирає у віконце
Золотавий, наче сонце.
Молоді листки зелені — 
Це у соняшника жмені.
Він збирає в них росичку,
Щоб умити вранці личко.


Пустотливий промінець — 
Сонця теплий посланець,
Соняшничка так лоскоче,
На весь рот аж той регоче.
І милує погляд влітку
Круглолиця жовта квітка.
Із його насіння буде
Запашна олія людям.

					
					
					
					
					
					
					
					

Краса й потворність

Чому щораз огиду ненависну
Ота жахлива гусінь виклика?,
Що жадно обжирає, мов навмисно,
Невинну зелень свіжого листка.


І навпаки — метелик легкокрилий,
Що рине в шовк тендітних пелюсток,
Своїм яскравим виглядом звабливим 
Приємно тішить око й вир думок.


Поняття несумісні й нетотожні — 
Краса й потворність — (тінь добра і зла),
Та жити нарізно у світі неспроможні,
Як пташки однієї два крила.


Якщо терпляче зможеш подолати 
Від гусені бридкої довгий шлях, — 
Тоді є шанс в житті своєму стати
Метеликом прегарним на квітках!

Пролісок

Промінцями рано-вранці
Сонце гралось на галявці,
І теплом дбайливо-ніжним
Розтопило килим сніжний —


Сталось диво у лісочку:
Заморгали сині очки — 
Це прекрасний і тендітний
Перший пролісок блакитний.


Він привітно усміхнувся,
Позіхнув і потягнувся,
Зачерпнув листком водички,
І умив гарненьке личко,


В небо ясне подивився,
Низько сонечку вклонився
І сказав: «Я вдячний дуже
За твоє проміння, друже!»

Хто в траві живе?

Розгорни траву руками, всюди озирнись,
Там маленький світ існує, тільки придивись.
Розливає свою пісню голосисте птаство,
А в траві життям вирує комашине царство.


Спритний коник-цвіркунець у траві стрибає,
Ніби справжній музикант, він на скрипці грає.
Павлик-равлик ледь помітно по листку повзе,
Ще й будиночок на спинці він своїй несе.


Що за рух серед галяви, що за метушня? — 
Це трудяги славнозвісні — чорна мурашня!
Сонечко кудись прямує — «божая корівка»,
В крапочках червона спинка, чорна вся голівка.


Ну а ось кружляє джмелик і жучок-вусач,
Жовта бджілка і метелик, сильний жук-рогач...
Завжди мешканцям маленьким вистача роботи, — 
В кожного свої проблеми і свої турботи.


Все змішалось воєдино, майже, в одну мить,
Соковитий луг співає, росами бринить,
Хто літає, хто стрибає, хто повзе, хто ходе — 
Ми усі — жива частина матінки-природи!
 

Канікули

Шкільне подвірище святково
Останній слухає дзвінок  
І в палітурку книжка знову
Хова науку сторінок.
Дівчаткам бантики і коси
Вітрисько теплий розплете,
А хлопчаків засмаглих, босих
Із нетерпінням річка жде.


Три літніх місяці простягнуть
В долонях їм свої дари,
Бо догодить старанно прагнуть
Смакам дзвінкої дітвори,
Шашлик всміхнеться соковито
Побіля димного костра.
Яке ж прекрасне тільки літо!
Вперед, канікули, — ура!

Першокласник

Багряний лист в полоні павутини
Гойдається, неначе в гамаці,
До школи в перший клас іде хлопчина,
Несе любовно айстри у руці,
Що зронять різноколірні пелюстки
До вчительського столу через мить, — 
Розтане тиша, зникне сіра пустка,
Веселий гомін в класі забринить,
Дзвіночок срібний — знань лунка ознака — 
Покличе голосисто на урок,
І з радістю колишній розбишака 
Порине в море білих сторінок.