Валерій Хоменко

На пастівнику

Тихенький дощик накрапає,
Ліси жовтіють вдалині,
Поволі осінь наступає,
І сумно на душі мені...

Неначе вчора все співало
У лісі, в полі, біля річки,
А відцвіло, повідлітало,
І чути лиш пісні синички...

Вона мов хоче звеселити,
Незваний смуток відігнати,
Навіщо плакать – треба жити,
Іти вперед, не сумувати...

Мине зима, і співом знову
Довкіл наповниться земля,
І оживуть сади й діброви,
Всміхнуться зелено поля!

Все менше ветеранів у строю

Біжать роки, немов ті коні полем,
Хвилюють душу кожен день мою,
Зітхає серце невимовним болем – 
Все менше ветеранів у строю...
Вони пройшли через вогонь і воду,
І біль, і кров, і втрати на шляху,
Щоб вибороть для рідного народу
Дитячий сміх і волю гомінку.
Все менше ветеранів поміж нами,
Ми всіх їх поіменно назовем,
Колись вони колонами, рядами
З вогнем ішли до ворога знамен.
Все менше ветеранів поміж нами,
Як на деревах в листопаді листя...
Вони своїми мужніми руками
Відбудували, знищене фашизмом.
Все менше ветеранів поміж нами
Лишається із кожним роком жити,
Але вони і справами, й словами
Навчили нас, як рідний край любити.
Шануймо ветеранів ми повсюди,
Вітаймо їх найкращими словами!
Давайте також ми згадаєм, люди,
Всіх тих, кого немає нині з нами...

Рання весна

Прийшла весна до нас несміло,
Якось раптово-навпростець.
Рілля на полі почорніла,
І з півдня віє вітерець.

І чути крука голос в лісі,
Вода на річці лід ламає,
Тонких бурулечок на стрісі
Вже третій день, мабуть, немає...

Хоч сніг сховався в холодочку – 
У лісі, в балці, на дні яру,
Та вже біжать, дзюрчать струмочки,
І в небі світлі пливуть хмари...


					
					
					
			

		
					
					
					
					

Весна на нашій вулиці

Нехай мороз, нехай сніги,
Нехай лютневі завірюхи
Все замітають навкруги – 
Та ми не будем падать духом!
Нехай колючий сніг летить
І заміта хати, околиці,
А ми продовжуємо жить – 
Прийде весна й на нашу вулицю.
Ще зацвітуть ліси й гаї,
Луги, степи й сади.
Здійсняться плани ще мої
І принесуть свої плоди...

Пізня весна

Вже й 8 Березня минуло,
А на подвір’ї ще зима.
Невже весна про нас забула,
Невже вона ще спить-дріма?

Іще мороз, і сніг, замети, – 
Ой, як набридли вже вони!
Та вже ми бачимо прикмети,
Найперші ознаки весни...

Хоч над хатами й дим клубиться,
Водою ж повниться ріка,
І по-весняному синиця
Уже співа, не замовка...

І сонце сміло із-за лісу
Приємно щоки нам ласкає,
Через морозяну завісу
Все дужче землю зігріває...