Наталія Калатура

Дві долі

Долі  дві,  нескінченні  дві  долі,
Як  два  персні,  які  ти  зустрів,
Хтось  знов  прагне  до  щастя  і  волі,
А  у  когось  не  вистачить  й  слів.

Хтось  заплаче,  а  хтось  засміється,
Хтось  щасливий,  хтось  йшов  до  біди.
Долі  дві  заблукали,  здається,
Залишивши  глибокі  сліди.

В  когось  радість  в  життя  завітало,
А  у  когось  у  горі  спливало  усе,
В  когось  в  вирій  любов  відлітала,
Хтось  її  зберігав  над усе.

Десь  в  замріянім  світі  блукали
Дві  краплини,  дві  долі  ясні,
Комусь  щастя  лелеку  послало,
А  у  когось  роки  відійшли.

Зоряна печаль

Сонце  сіло  десь  за  гірку
Ніч.  І  темінь.  І  думки.
Опустилась  перша  зірка,
Доторкнулася  руки.

Гріла  руки,  тріпотіла
Сповідалася  мені,
Як  же  їй  самотній,  білій
Важко  жити  в  вишині.

Та  й  розтала  невагома,
Догоріла,  мов  свіча,
А  мені  тепер  знайома,
Чиста  зоряна  печаль.

Все пробудилося від сну

І  знову  ранок  настає,
                    В  серпанку  заплітав  він  коси,
Знов  сходить  сяйво  золоте,
                    Всміхаються  ранкові  роси.
Все  пробудилося  від  сну,
                    Зашевелилось,  забуяло,
І  знов  красунечку-весну
                    Грайливе  сонце  колисало.
Десь  у  гайочку  вдалині
                    Лунала  пісенька  пташина,
А  жайвір  десь  у  вишині
                    Знов  сповіщав  про  гарну  днину.
Все  оживає,  мов  в  раю,
                    А  рай  той,  то  моя  стежина,
Знов  соловейко  у  гаю
                    Блукає,  мов  мала  дитина.
А  вітерець  через  поріг
                    У  хату  тихо  залітає,
Сріблястий  ранок    в  полі  ліг,
                    І  вже  навколо  затихає.
А  промінь  сонячний  писав
                    На  стелі  золотаві  ноти,
Мені  він  пісню  наспівав, 
                    Про  щастя  і  людські  чесноти.
Хай  ця  мелодія  у  сні
                    Знов  заколише  мої  думи,
А  ранок  сяйвом  навесні,
                    У  зоряні  заграє  сурми.
					
					
					
												
					

Сон

Заколише  тиха  пісня  всі  мої  думки,
На  хмарині,  на  перині  сплять  малі  зірки,
Срібний  місяць  рогом  блисне  із  небес  моргне,
І  запросить  в  сон  казковий  і  тебе  й  мене.
Знов  насняться  білі  квіти  у  моїм  саду,
Я  чаклункою  німою,  по  квітках  тих  йду,
А  метелики  весняні  блиснули  крильми,
Раптом  разом  закружляли  у  таночку  ми.
Жайвір  піснею  стрічає  білий  цвіт  весни,
Розпустили  свої  крила  хмароньки-сини,
І  мене,  немов  пушинку,  до  небес  несуть,
За  собою  в  світ  далекий  птахою  зовуть.
Чути  пісню  веселкову  -  дзвоники  дзвенять,
А  у  полі  дві  тополі  міцно-міцно  сплять,
Золотавий  блисне  дощик  десь  біля  вікон,
Відкриваю  свої  очі,  а  то  був  лиш  сон.

Котилося щастя жіноче

Котилося  щастя  по  стежці  життєвій,
У  хату  загляне  зненацька  на  мить,
Дарує  світанки  здаля  променеві,
І  знову  далеко  за  обрій  біжить.
І  котиться  щастя,  і  світить  зорею,
Теплом  чиєсь  серце  огорне  і  знов,
Засяють  далекі  стежини  над  нею,
І  краплею  в  душу  повіє  любов.
Знов  котиться  щастя  і  крила  лелечі,
Піднімуть  його  й  понесуть  у  блакить,
А  янгол  обійме  те  щастя  за  плечі,
І  буде  зорею  в  житті  нам  світить.

Колискова для котика

Котику-Муркотику  спи  міцненько,
Десь  тебе  колише  твоя  кішка - ненька,
Хай  тобі  насняться  сірі  мишенята,
І  смішні,  кумедні  чорні  вуса  тата.

А  ще  хай  насниться  горщик  масла,
І  як  твоя  мама  гусеняток  пасла,
Спи  малий  Муркотик,  скоріш  засинай,
І  мені  заснути  теж  не  заважай. 

Україна – мати

Ти  мене  з  народження  плекаєш,
Ти  мені  даруєш  щастя  мить,
Ти  в  мені  танцюєш  і  співаєш,
Ти  мене  навчаєш  в  світі  жить.

Мама  мене  з  малку  колисала,
Ти  ж  мене  у  ній  любила  теж,
До  серденька  міцно  пригортала,
І  в  життя  своє мене   ведеш.

Україна – мати,  чарівна  красуне, 
Я  в  тобі  живу,  як  вічний  цвіт,
У  тобі  замріяне  відлуння,
Тож  цвіти,  рости  багато  літ.

Кмітлива мишка

Біжить-біжить  мишка
Сіра  і  мала,
Бачить-бачить  мишка
На  печі  кота.

Спить  біленький  котик
Вушком  шевелить,
Піджимає  хвостик
Мишка  все  біжить.

Хай  він  спить тихенько,
Доки  ще  є  час,
Мишка  помаленьку
Поп’є  квас.

Візьме  трішки  хліба,
Сиру  та  зерна,
Й  побіжить  до  нірки
Де  живе  вона.

Чому плаче бегемотик?

Гірко  плаче  бегемотик,
Бо  два  дні  болить  животик.
Може,  то  від  мармеладу,
Що  поцупив  в  діда  з  складу?

Може  від  смачних  млинців,
Що  забрав  у  горобців?
Точно,  що  не  від  капусти,
Що  росла  в  сусіда  густо.

Та  й  не  може  від  медку,
Що  стояв  у  горщику.
-	То  чому  ж  болить  животик?
Всіх  питає  бегемотик.

Мавпочка

У  теплій  країні  де  пальми  ростуть,
Здавен  і  до  нині  там  мавпи  живуть.
Одне  мавпенятко  бешкетник  співає,
Воно  ж  бо  малятко  і  горя  не знає.


Знай  тільки  банани  жує  та  й  жує,
Неслуха  мамусі,  їй  настрій  псує.
Ту  мавпочку,  мабуть,  і  ви  упізнали,
Бо  також,  можливо,  не  слухались  мами.

Сонечко осіннє

Сонечко,  мов  яблуко
Висить  угорі,
Світить  воно  здалеку
Милій  дітворі.
Воно  світить  маревом
Та  не  гріє  вже,
На  те  літо  марево
Тепле  береже.
Заховає  хмаронька
Сонечко  від  нас,
Промінь  його  ясненький
На  Землі  не  згас.
Загубився  в  листячку
Золотим  пером,
Хай  осіннє  сонечко
Світить  на  добро.